Стікає день крізь пальці Хроноса водою,
Тече за сонцем у шпарину небокраю,
Черговий день, який прощається зі мною,
Черговий день, який за обрієм зникає.
А з ним зникає щось незриме і безцінне,
Щось дороге, безповоротне і одвічне,
Таке, як Всесвіт чи душа людська, нетлінне,
І в той же час, таке просте, до болю звичне.
Життя по днях своїх за обрій проводжаю,
Кудись туди, в обійми сонечка палкого,
В світи далекі, про які ніхто не знає,
Кудись туди, за межі розуму людського...
***
