|
Виктор Улин
Жизнь и Судьба
* * *
Над моей землей солнце низкое,
Застелил туман реки синие,
Чуть видны уже звезды близкие,
Как хрустальные, небеса.
Журавли летят в страны дальние
Над березами и осинами.
И разносится песнь печальная,
С неба падает, как роса.
А поля шумят золотистые,
Разметнулася ширь равнинная.
Рожь колышется колосистая,
Наклоняется до земли.
Тают в сумерках горы темные,
По траве ползут тени длинные.
За горами лес, степи ровные -
Там волнуются ковыли.
4 сентября 1976 г.
Життя і Доля
* * *
Над моєю землею сонце низьке,
Застелив туман річки сині,
Ледве видні вже близькі зірки,
Як кришталеві небеса.
Журавлі летять у далекі країни
Над березами та осиками.
І лунає пісня сумна,
З неба падає, як роса.
А поля шумлять золотисті,
Разметнулася широчінь рівнинна.
Жито колишеться колосисте,
Нахиляється до землі.
Тануть в сутінках темні гори,
По траві повзуть тіні довгі.
За горами ліс, степи рівні -
Там гойдаються ковили.
4 вересня 1976 р.
Переклала на українську мову 25.06.20 9.58
Я лечу на восток
Над домами заря опускается,
Час заката уже недалек.
Снова птицы на юг собираются,
Ну а я б полетел на восток.
На восток, по-над Волгой бескрайнею,
К той земле, что сокрыта вдали -
Где веками, не зная отчаянья,
Бесконечность катят ковыли.
Мне бы в память по самой по малости
Возвратить дорогие края,
Где неспетою песней осталася
Недопитая юность моя.
Где, не зная ни мрака ни холода,
Начинался зарею рассвет.
Где закат был, как красное золото,
А теперь ничего больше нет.
Но недаром в часы слишком черные
Не ложусь я всю ночь напролет.
Где-то там вдалеке непокорная
Беспокойная память живет.
За домами заря занимается,
Час рассвета уже недалек.
И хоть птицам на юг полагается -
Я лечу на восток, на восток…
1 марта 1977 г.
Я лечу на схід
Над будинками зоря опускається,
Час заходу вже недалекий.
Знову птахи у вирій збираються,
Ну а я б полетів на схід.
На схід, по-над Волгою бескрайнею,
До тієї землі, що прихована вдалині -
Де століттями, не знаючи відчаю,
Нескінченність котять ковили.
Мені б в пам'ять по самій по малості
Повернути дорогі краї,
Де недоспіваною піснею осталася
Недопита юність моя.
Де, не знаючи ні темряви ні холоду,
Починався зорею світанок.
Де захід був, як червоне золото,
А тепер нічого більше немає.
Але недарма в години занадто чорні
Не лягаю я всю ніч безперервно.
Десь там далеко непокірна
Неспокійна пам'ять живе.
За будинками зоря займається,
Години світанку вже недалеко.
І хоча птахам на південь годиться -
Я лечу на схід, на схід...
1 березня 1977 р.
Переклала на українську мову 25.06.20 9.58
Журавли
Через реки, горы и долины
Не страшась ни встреч и ни разлук,
Растянувшись в небе острым клином,
Журавли опять летят на юг.
Вы меня с собой возьмите, птицы!
Не спешите, я вас догоню.
Мне сейчас бы снова очутиться
В городе что в памяти храню.
Я прошел бы улицей знакомой
По осенней золотой листве.
Каждому бы деревцу и дому
Передал последний мой привет.
Здесь я с каждым проходящим летом
Делался взрослее и взрослей.
Здесь июньским пасмурным рассветом
Попрощался с юностью своей.
Говорят, что прошлое бессильно,
Мне ж вздыхать напрасно не удел.
Мне б сейчас иметь такие крылья -
Я б поднялся ввысь и полетел.
Журавли, тоску мою поймите,
Я не помешаю вам совсем.
Слышите: меня с собой возьмите,
Нам ведь в небе хватит места всем.
11 марта 1977 г
Журавлі
Через ріки, гори і долини
Не боячись ні зустрічей і ні розлук,
Розтягнувшись у небі гострим клином,
Журавлі знову летять на південь.
Ви мене з собою візьміть, птиці!
Не поспішайте, я вас наздожену.
Мені зараз би знову опинитися
У місті що в пам'яті зберігаю.
Я пройшов би знайомою вулицею
По осінній золотій листві.
Кожному б деревцю і будинку
Передав останній мій привіт.
Тут я з кожним минаючим літом
Робився дорослішим і дорослішим.
Тут червневим похмурим світанком
Попрощався з юністю своєю.
Кажуть, що минуле безсило,
Мені ж зітхати марно не варто.
Мені б зараз мати такі крила -
Я б піднявся вгору і полетів.
Журавлі, тугу мою зрозумійте,
Я не заважатиму вам.
Чуєте: мене з собою візьміть,
Адже Нам в небі вистачить місця всім.
11 березня 1977
Переклала на українську мову 25.06.20 9.58
Белая ночь
Белой ночи безмолвием скованный,
Погрузившись в туман с головой,
Я стою на мосту зачарованный
Над уснувшею тихой Невой.
И невольно мне видится прошлое
В этот светлый предутренний час.
Вспоминается только хорошее,
Пережить бы все снова хоть раз…
Нет, нельзя повторить годы юные.
Чайки вьются над сонной рекой.
Мост раскинул пролеты чугунные -
Нет дороги на берег другой.
Но в мечтах возвращаюсь обратно я,
Будто годы уносятся прочь.
А вокруг – только тишь необъятная.
А вокруг- только белая ночь.
Июнь 1977 г.
Біла ніч
Білої ночі мовчанкою скутий,
Занурившись в туман з головою,
Я стою на мосту зачарований
Над заснувшою тихою Невою.
І мимоволі мені бачиться минуле
У цей світлий ранковий час.
Згадується тільки хороше,
Пережити б все знову хоч раз...
Ні, не можна повторити юні роки.
Чайки кружляють над сонною річкою.
Міст розкинув прольоти чавунні -
Немає дороги на інший берег.
Але в мріях повертаюся назад я,
Ніби роки несуться геть.
А навколо – тільки тиша неосяжна.
А навколо - тільки біла ніч.
Червень 1977 р.
Переклала на українську мову 25.06.20 9.58
ID:
880748
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.06.2020 10:26:10
© дата внесення змiн: 25.06.2020 10:26:10
автор: Тома
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щиро дякую за підтримку!
