Провулок тихий, скрипка і ліхтар.
І дощ рахує скрипалеві кроки.
Примружив очі від світіння фар,
Лице у зморшках - то відлуння років.
Він кожен вечір лине до зірок
І плаче скрипка, звуками мелодій,
Колись він був поважний як пророк -
Тепер стоїнь понурий наче злодій.
Від старості вже зігнута спина́
І кине часом дрі́бку перехожий.
Стоїть скрипаль. Чия тому вина,
Що він - маестро, не на себе схожий?
Був молодий, здоровий, успіх мав,
Бог щедро наділив його талантом.
Став гордовитим, душу занедбав,
Гадав, що слава є його гарантом.
Пройшли роки і оплески пройшли.
Перешуміли, як той дощ надвечір.
А друзі й слава в небуття пішли
І втома літ спустилася на плечі.
Нема батьків, дітей, він сам один,
Немов билина на чужому полі.
А час летить , не жаль йому годин
І рік за роком проводжає доля.
Стоїть скрипаль під жовтим ліхтарем,
А скрипка плаче, грає щось одвічне.
Щоб не судити вік свій одним днем,
Не забуваймо думати про вічне!
GG2020́
