(Пам’яті Героя України Тараса Матвіїва, журналіста, активіста Майдану, волонтера, добровольця, молодшого лейтенанта, командира взводу у 24-ій ОМБр., котрий загинув увечері 10.07.2020. у бою в районі Троїцького на Луганщині. Був єдиним сином у сім’ї. Плаче Львівська земля за Героєм).
«Мені не соромно, що не стояв осторонь тоді, 6 років тому…,» – напише він 21.11.2029р. Хочу продовжити його слова своїми…
Мені не соромно за кожен день життя,
За кожен крок свій, зроблений свідомо,
За мрію й погляд світлий в майбуття,
За те, що я не відчував утоми
Ані в борні за воленьку святу
Ще в 14-ім, на Київськім Майдані,
Не соромно за долю непросту,
За шлях, де правда важливіш медалі.
20-ий рік… Липневий день жаркий
Останнім став в житті земнім для мене…
У чорний дим сховалися зірки,
Умився кров’ю білий цвіт ромену…
В очах застиг руїною бліндаж,
З якого ніс я в ранах побратимів,
«Калаш» зі мною й вірний патронтаж,
З набоями він був не холостими…
Та враз душа моя знялась увись
Із почуттям завершеної справи,
Все ж в Україну повернусь колись,
Де запанують воля, правда й право!
Мені не соромно за кожен день життя,
За кожен крок свій, зроблений свідомо,
За те, що я не став брудним сміттям
І спокій врятував своєму дому!
13.07.2020.
Ганна Верес (Демиденко).