Було задушливо. Зійшов багряний місяць,
Похмурий, ніби хворий; а зірки також
Насупились, і темнота була густіша,
Й мутніша височінь. Природа наче щось
Передчувала і терпіла. Ось направо
Мигнула блискавка й відбилась вдалині,
Неначе віддзеркалилась вона негайно, –
Помітно дуже потемніла далечінь,
Вона уже частіше, аніж щохвилини,
Як віями, мигала сяєвом блідим,
І неба чорнота, як від ваги, схилилась
Управо. Блискавка сяйнула знов згори,
І так яскраво, що частину освітила
Села і місце, де проходила межа
Між ясним небом і сумним, яке чорніло.
Неспішно хмара насувалася страшна,
Суцільна, чорна; на її краю висіло
Велике темне щось, подібне до рвання.
Лахміття однотипне тислось обопільно
Й громадилося справа й зліва навмання.
Ось грім прогуркотів виразно і не глухо.
Зірвався вітер і зі свистом по степу
Понісся, закрутив безладні в травах звуки,
Що через шум не чути й грому в ніч сліпу...
Із чорних хмар холодний вітер дув щосили,
Дощу й землі сирої аромати ніс…
Раптово загримів так грізно грім сердитий,
І покотився звук по небі й по землі…
30.06.2014
