Біль рівняє звивини,
нівелює зміст...
Тут хіба що вилине
той, хто має хист.
Прослизну сльозиною
по сухих щоках...
Важко тим людиною,
хто насправді птах.
Зуби в порох кришаться,
розлетілись геть.
Круки в небі тішаться,
споглядають смерть.
За бузковим маревом
біла пелена.
Вичерпано варево
до глевкого дна.
Розігнати б крилами
безперервний гніт
та зібратись з силами
на останній зліт.
Вибач, рідна донечко,
попри біль і щем
полечу до сонечка
білим журавлем.
