Поринаю цілком в твою повінь,
задумлива осінь,
мальовнича невісто з букетом
ясних хризантем;
між вітрів мандрівних
твоя врода курличе-голосить
і запалює свічі беріз
благодатним вогнем…
Надягає тобі
золотисто-черлену порфіру
неоглядного світу
великий художник-мольфар…
Я увірую, осінь, в твою
світлоносную віру,
у пришестя твоє, одкровення
і щедрості дар.
Поглинаєш цілком мою душу,
задумлива осінь,
заколисаним світом кружаєш ,
прощальним крилом,
і тужАвіють сльози бурштинні,
і світиться просинь,
І кривавляться ґрона калин
за туманним вікном…
Надішли мені знак свій
ти, осінь мого супокою, -
У розхмаренім небі –
блакитну хмарину надій,
і простуй десь туди,
де розгойдані хвилі прибою
розбивають на скалки
цей спокій і затишок мій…
дуже красива мальовничо-задумлива осінь, пані Світлано! 
Дякую! 
Дуже гарно! 
