Вона всміхалася дощам,
Їх цілувала тут і там,
Вдягала із туману квіти,
Щоб літо бабине зігріти.
Чарівна панна - одинока,
Вітрами ткана - кароока,
Обнята пригорщами смутку,
Втирала сльози хутко, хутко.
Віталась з млостями краси,
Їх ткала з ранньої роси,
Із пишних лоз - благословіння,
Із віщих снів - чудне спасіння.
Наступний день знов малювати
У світ краси та пишні шати,
Із ним на подіум зійти,
Щоб чари світлі віднайти.
У бурштиновім квіт - намисті,
В весільній сукні - пишнім листі,
З вітрів музИки заказати,
У танці всю себе віддати.
Всміхатись змореним дощам -
Їх обіймати тут і там...
(С) Леся Утриско Воробець