Безсоння скель над схилами Карпат.
Скляні вітри соснові чешуть спини.
Туман пильнує всюдисущий лад,
Що воз'єднав премудре і дитинне.
Течуть пророцтва смутком полонин,
Стрімких потоків срібними скарбами
У сни умиротворених долин,
Що світяться, як злітні смуги карми.
У стовбурах праобрази трембіт
Усотують перегуки пастуші,
Що вибухнуть колись, як білий світ,
З невидимих джерел у спраглі душі.
І вихрещений грозами мольфар
Знайде себе в очах нічної ватри.
Розсіється туман, засне, мов жар,
Цей світ, що без любові не пізнати.
