Коли я закінчила початкову школу, у мене була одна "3" з історії, з усіх інших предметів були "4" і "5".
Чогось мені та історія була не цікавою і я ніяк не могла
все запам"ятати, тому у першій чверті 5 класу, я знову мала
з історії "3". Я з цим змирилася і не дуже й переживала,
все таки "3" не "2", як було у деяких моїх однокласників.
Історію у нас вів Ілларіон Матвійович Бедренець, історик і директор школи. Був він високий, ставний, з широкими
густими чорними бровами, гучним голосом, та ще й у його руках завжди була указка, якою він міг легенько торкнутися
плечей, а то й лоба якогось непослуха. Дівчатка були на його
уроках тихіше води і нижче трави, а хлопці такого миру
дотримуватись не могли і іноді викидали якісь вибрики і на уроках,і на перервах. Тоді Ілларіон Матвійович легенько брав бунтівника за вухо, виводив його до дошки, та й починав "ганяти" по датах і по карті...А якщо хтось цього не боявся, то тоді після дзвінка на перерву, забирав проказника до себе в кабінет директора, який знаходився в іншому корпусі школи. Що там було ніхто не
знав, бо ж які не були зарозумілі хлопчаки, та вони ніколи не
розповідали, що ж там було. Знали лише ті, хто там побував. А були вони там аж занадто довго. Якось хтось з хлопців підставив підніжку дівчинці з початкового класу, і це побачив Ілларіон Матвійович, він взяв того за вухо, та й повів у свій кабінет, а повернувся хлопчина аж через урок, і знову нічого нікому не розповів, що ж там у кабінеті було... Якось сталася така пригода, коли вчитель не навмисне поставив мені "4", замість отриманої "3". Оскільки моє прізвище починалося на букву "Б" ( Басараб), то я була у списках журналу на першому
місці, а моя подружка Бойко Віра на другому місці.
Якось, коли закінчилась одна з сторінок у журналі, класна
керівниця написала новий список на новій сторінці і
помилившись, написала Бойко першою, а Басараб другою. Першою в той день Ілларіон Матвійович визвав відповідати Віру Бойко, вона отримала оцінку "4", а потім визвав мене і я, як завжди, відповіла на "3". Та, коли вчитель глянув у журнал, то виявив, що помилково Вірину "4" поставив мені, тоді він сказав, що виправлять у журналі не можна і Вірина "4", стала моєю, звісно що і їй він поставив "4". Цікаво було те, що я після того випадку ніколи вже не відповідала на "3", а спочатку відповідала на "4", а згодом і на "5".
Коли я про це розповіла мамі, вона лише посміхнулася, бо ж тепер і я була "ударницею", так називали тих, хто навчався на "4" і "5"...
Брат мій був відмінником ще з першого класу, він навчався лише на "5".
Та якось і він в чомусь провинився і потрапив на "прийом" в
кабінет директора. .А побувати на такому "прийомі" учням не хотілося.
Уже коли Василько закінчив 7 класів і вступив до Криворізького
гірничого технікуму, він якось сміючись розповів про те його перебування на "прийомі"... Як довго йому довелося стояти в кабінеті, ну дуже довго...
Бо Ілларіон Матвійович був зайнятий, він гортав якісь папери,
щось писав, і довго ніби й не помічав того, хто прийшов на виклик.
Стоять було і довго, і незручно, та все ж доводилось терпіти, а якщо дуже вже набридло, то й кашлянути, або й чхнути... Тоді директор піднімав голову, і починалася розмова, в час якої директор тільки запитував, а учень відповідав...
Після того як винуватець викладе своє бачення
проблеми, чи оправдання, директор говорив: "Ну й герой, ну прямо таки герой, розбив вікно, а вставляти хто його буде,ти, чи викликать маму, та ще ж і скло треба десь купити, а в мами є на це кошти?.. А що ти сьогодні снідав?..А молоко?
То отож мама, замість того щоб налити тобі кружку
молока, здасть те молоко державі, отримає а може й ні, за нього копійки, і замість того, щоб купити тобі й сестрі зошити, а тобі ж ще й блокноти, чи й альбоми, і олівці, чи й фарби, ти ж бо малювати, я чув, любиш, а ще ж доведеться десь те скло не лише купити, а й засклити, тобто вставити, а хто це вміє, може ти?..
Мовчиш, то знову мама?.."
Брат говорив, що було і образливо, і соромно...Доводилося говорити, що це трапилось випадково, просити вибачення і обіцяти, що таке вже ніколи не повториться...
Та все ж не дивлячись на суворість учителя - директора, ми всі його і любили, і поважали, бо знали, що він наказував справедливо і ніколи не тримав зла на своїх учнів, а при якійсь скруті і допомогти...
Кожному з нас дісталася хоч часточка Учителя, суворого і доброго, вимогливого і співчутливого, веселого і винахідливогого, умілого і знаючого, і не пихатого... І ми, як і наш Учитель, старалися і добре навчатися,і
намагалися бути сильними і щедрими, наповненими правди і добра, і вчилися розуміти і знаходити гарне в людях...У кожному з нас лишилась
часточка Учителя, з радістю людською, з пшеничними степами, з трудовою радістю і людською добротою...Таке воно життя...
ID:
898362
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.12.2020 17:19:17
© дата внесення змiн: 08.01.2021 11:15:20
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
