Дотягнувшись до зір в небесах,
До висот, що раніше не бачені,
Не жаліючи днів, що утрачені,
Ти вогонь запалив у очах.
Ідучи через зоряний пил,
Засіваючи правдою світ,
Ти даруєш буття первоцвіт
Не марнуючи часу і сил.
І кладеш всі надії та віру
На одвічну життєву мету,
Прикриваючи тіл наготу,
Піднімаєш алмази із пилу.
Обтираючи з граней багно,
Обмиваючи потом та кров‘ю,
Відшліфовані душі любов‘ю
Ти кладеш на життя полотно.
Й розквітають у дивнім саду
Ще небачені сонця квітки,
Простягнувши навскрізь паростки
Поглинають життєву росу.
