За вікном гуляла весна:
сонце, дощик, ніжна трава.
Дув обережно вітерець.
Зима зникала нанівець.
Дивився хлопець через скло,
Й не бачив з того нічого.
Він був далеко десь в собі.
Його бентежили думки.
Ще вчора те було чужим,
Не тут, не з рідними, не з ним.
Хоча й палала вся планета,
Він був як кріт, в собі сліпим.
Ніщо не варте сумних вражень!
До чого ті нудні слова?
Він почувається прекрасно,
Як інші? Значення нема!
Він знає все, що варто знати,
До біса приписи й наказ!
Із галасом скидає маску,
На знак протесту проти поневолення покірних мас!
Він ставить смайлики фейсбучні,
Він пише коменти смішні,
Й тим хто переніс жахіття,
Й тим хто втратив вже близьких.
Раптово – жар, задуха, відчай.
Собі повірити ледь зміг!
Його доставили в лікарню
Коли до смерті був за мить.
Як довго б зараз не відводив погляд,
Постійно дивиться назад.
Там мертвий дід лежить, від мук покритий потом.
Старому також не хотілося вмирать...
02.04.2021