|
"- Я Дух, що людських можливостей позбавлений
Я - Дух.. і є маси схожі, що від взору сховані
Відкрий ж Свої очі
Ви сприймати Мене не можете
те сховано для Ваших відчуттів,
які існують у Вашій реальності
У всіх нас є привид такий
Багато хто намагається розкрити Свої думки
Розшифрувати інтелектуально духовний задум
"- Поза нашим світом.. - "
"- Білий шум
Занадто багато хто вже спробував, і не вдалося -
Причина постійного розходження наукових констант"
"- Поза нашим світом.."
"- Розкрийте очі!"
"- Eyes!"
"- Поза нашим світом лежать паралелі проміж -
Наших вимірів, образів небачених.."
"- Що це за сутність і чого Вона від Мене хоче?
Це Моєї Душею оволоділо, Я не можу звільнитися
Так багато, хто намагається розкрити Свої думки
Розшифрувати інтелектуально духовний задум"
"- Поза нашим світом -"
"- Білий шум
Відкрий ж Свої очі!
Ви сприймати Мене не можете
те сховано для Ваших відчуттів,
які існують у Вашій реальності
Поза нашим світом - Я полишив Себе
Що це за сутність і чого Вона від Мене хоче?
Це Моєї Душею оволоділо, Я не можу звільнитися
Я спонукаю Власну атрофію, чи можу я зупинити це?
Я полишив Себе
Я полишив Себе!"
"- Я полишив Себе..
Відродження у вимірах невідомих, небачених..
Я Своє тіло полишаю..
Все ще тихі голоси резонують."
"- Поза нашим світом лежать паралелі проміж -
Наших вимірів, образів небачених
Серед мертвих звуків резонуючих -
Є пульс в образах небачених."
- Так, це був - Катарсис,
та ще й з Світлоносним на бек-вокалі.
Трансцендентна штука.
Бо завжди буде Пітьма і страх Її,
але ще більшою буде Зацікавленість:
а що ж ховається в Ній? Щось з кігтями?
Чи щось Добре, що лиш покрите кіптявою.
Знати все неможливо,
а в незнанні Ховаються Боги.
І Чим Далі Ви заходитиме науками -
тим складнішим буде Їх Єство, Їх Прояви.
Ми спустилися Сюди на плиті гранітній
О', Ми тут щоб Надію надати, щоб розбудити
Тих, що під постійним світлом Вакханалії в Небі
напрямок втратили в рожевій пустелі,
а за дюнами її - на горизонті маяки загубили
Тим, що розчарувалися та в пісок впали
та знову повсинали Духом обезсилені
- Давайте Далі, що ж Там?
кхе-кхе
Іо'!
"- Самокатування!
Себе в болі пеленаю
Ніколи Себе думками не займаю
за людей яких Я осоромив
Боротьба за ілюзорні емоції,
щоб лиш здатися схожим на живого
Але порожнеча нескінченна
продовжує рости глибоко всередині
Я не можу прийняти це!
Я не можу протистояти цьому
Життю!"
"- О', де Ворог
Де ж кінець Мій
Це не те, чого Я хотів
О', з кожним днем яким Я стикаюся
Я менш живим почуваюся
За крок від Своєї загибелі..."
"- Ніколи не відчував задоволення
Ніколи не відчував вдоволення
З Кожним кроком Своїм
Я стикаюсь зі Своєю порядністю
З скривленими кулаках!
І смертю в Своїх очах!
Подихом щільного перегару..
Дай, Боже, нехай Я помру..."
"- Нехай..
Нехай Я помру!"
"- Я не можу прийняти це!
Я не можу протистояти цьому..
Життю!"
- Ха-ха-ха..
- Ughr!
"- Я не можу прийняти це!
Я не можу протистояти цьому..
Життю!"
- Ви Трясця Готові?
Wrath!
"- О', де Ворог
Де ж кінець Мій
Це не те, чого Я хотів
О', з кожним днем яким Я стикаюся
Я менш живим почуваюся
За крок від Своєї загибелі!"
"- О', де Ворог
Де ж кінець Мій
Це не те, чого Я хотів
О', з кожним днем яким Я стикаюся
Я менш живим почуваюся
За крок від Своєї загибелі.."
- Занадто особисто, але від того і Чудово.
Давайте тепер щось образніше зіграємо..
Бо Я на горизонті вже бачу силуети кволі..
(..О', де ворог, де ж кінець мій..
це не те, чого хотів..хотів, хотів)
І Я чую нотки "Кровожерності"
з гітар Етеокла та Полініка,
хто з Них на "Соло", хто на "Ритм"
навіть Вони кожен раз не знають
Вони владні навіть посеред
пісні одної Ролями мінятися
І Я Їм усміхаюся та киваю,
бо так рідко "свинячий вий" використовую
"Кровожерність" лунає, бо Вони бачать
в Історії Керна і Тимея Історію Власну
Ось тільки Ви Свій народ у громадянську війну втягнули,
тільки щоб престол Один в Одного відібрати
Тимей ж пішов війною на Власного сина,
через Його недалекоглядні воєнні походи на Чотику,
яка врешті зібралася зі союзниками
та просто пройшлися Вогнем і Мечем по Їх володіннях
просто караючи і грабуючи, не завойовуючи
І Король втратив Королеву,
Король впав в Безумство
"- Я б підпалив Себе,
тільки щоб побачити, як і Твоє королівство палає.
Я сім років страждав, і ось нарешті Твоя черга."
"- Я слухав нудно-солодкі голоси
Музи саморуйнації та вмінь вбивати сердечність.
Є втіха в їхніх муках.."
"- Муках..!"
"- Від їхнього болю залежність."
"- Тому що ми всі відчували цю недугу..
Але мені не стає краще
Тому що ми всі відчували цю недугу..
Але мені не стає краще.."
"- Окинь поглядом поля,
вдобрені плямами крові Твого народу.
(".. крові Твого народу", - кричать Етеокл і Полінік)
Насолодися своїми очима понівеченою справедливістю,
що виведена в злісну чистокровну тиранією."
"- Хапаючись за вітер!"
"- Відчуття життя і любові,
які Я знав - вислизають.
Загоряючись з обох кінців..
Цей світ на два шматки розривається,
і тепер Я не можу залишитися.
Ти - Змій, що власний хвіст пожирає.
Власною плоттю пируєш."
(вої двох вепрів,
що розпорюють одне одного)
"- Батько, як Ромул.
Нащадки Вогню
Породжені з Нього,
Вирощені для Нього
Брати, як Пісок і Скло"
- В Мене аж зв'язки звело.
Що ж, це було Величайно.
І Я знаю, що такого слова немає.
Але ж навіть слово "Слово" Хтось придумав.
Ваю Чотирирукий на барабанах грає,
той, що за довгими Віями Лице Ховає,
щоб не бути упередженим в Судженнях.
Він не задоволений, не втішений,
бо Темпу того для рук Його було замало.
Світлоносний, грубістю ритмічного грому
на басу простір за горизонт сколихує,
та будь для Загублених ще й Новим Маяком -
в Ночі Білим Вогняним Стовпом.
Бо Ви Граєте, як ніколи гучно та важко,
що аж Кубло зміїне в Страху розповзається.
Птахи Мої - Крук чорний та Ара жовта.
Летіть та осліпленим пробудженим
про здорові, не висушені очі нагадайте.
Нехай ж заблудні Ніч побачать -
Чорне беззоряне небо
Чорну Стіну, Яму Свою
Нехай Правду знають
А Ми тепер по-справжньому починаємо
"- І зрештою Я покажу Вам,
що це життя - лиш Божевілля.
Чи можемо Ми позбутися їді
та в стагнації знайти щось цінне?"
"- Ми будуємо і творимо,
Ми за зразок забуваємо.
Ми божевілля структуруємо та Його позолочуємо,
Метушнею та накрученням палючої з обох кінців
мутності на горизонті.
Ми не можемо утримати це все, знову і знову.
Розкрий долоні догори, опір течії чини!"
"- Я не син Вашого Отця!"
"- Загублений в стагнації!"
"- Я не син Вашого Отця!"
"- Загублений в стагнації!"
"- І Ти знайдеш Мене в кінці
Розкопай ж Мене,
пісок з Мої кісток стряхни.
Я не син Вашого Отця!"
"- Загублений в стагнації!"
"- Я не син Вашого Отця!"
"- Загублений в стагнації!"
"- І Ти знайдеш Мене в кінці
Розкопай ж Мене,
пісок з Мої кісток стряхни."
"- Під тиском.."
"- ..Ми зі скрипом загинаємося!"
"- Скривавленими ногами тупотять наші суглоби.
Ми розколюємося і ламаємося.
Ми знову страждаємо!
Ми шляхом стаємо, яким інші підуть.
І наша мета далека - таке ж страждання.
О', Я буду стояти поруч з Тобою!
І Ми будемо плентатися пліч-о-пліч!"
"- Стань шляхом, яким інші підуть.
За-за-загублений в стагнації.
Просто щоб страждати так само."
- Blegh!
"- Розкопай ж Мене, пісок з Мої кісток стряхни!
Підтримай Мене і приєднуйся до Мене на горизонті.
Убий то, що залишилося від внутрішнього сяйва.
Зречись мари та Холоднокровній!"
"- Ми ніколи не розпочинаємо!"
(Пісня лунає раз не перший
"Ми ніколи не розпочинаємо" -
підтримують Ті, перші, що прийшли,
поруч з Тими, що мовчки закривають
вуха від галасу, або палаючи зіниці від Сяйва)
"- Наші власні ноги топчуть Наші суглоби.
Ми підпалюємо обидва кінці
мутності на горизонті.
Ми стаємо шляхом, яким інші підуть.
І наша мета далека - таке ж страждання!
О', Я буду стояти поруч з Тобою!
І Ми будемо плентатися пліч-о-пліч..."
Музика затихла, окрім одної гітари,
що грала високо та мелодійно.
Той, що співав і був в одіяннях пурпурових
пройшов крізь Нас, в натовп Живих Мерців,
а Ми розступалися перед ним.
Бо бачили в Ньому Собі подібного
в Лиці Його чорному
розмальованому білим черепом.
- А тепер розділіться на дві групи, -
заговорив Він на диво ніжно та приємно.
Так, Одна - направо, Інша - наліво.
Бо Я Хочу узріти, як Двій Хвилі
навколо Мене Одна об Одну розбиваються.
І тоді спінившись в щось Суцільне,
Ви кожен Один Одному по клаптику
Позриваєте цю плоть суху тлінну.
А в процесі, Я хочу побачити, як Ви Роїтесь,
Рухайтесь, як і Снилося б Тим Зміям Зверху.
Я побачити Ваші чорні нутра бажаю,
що в згорблених спинах,
які все намагаються випрямитися
між голих хребців просвічуються.
Та допомагайте підвестися впалим,
бо це не бійка, а Ваше Хрещення.
І Ми розійшлися, невпевнено,
але завзяття і зацікавленість
тих, що поодиноко вже в передчутті
"Загублений в стагнації",
"Загублений в стагнації"
повторяли - своє зробила
І музика ця дивна,
що хвилювала
та бадьорила
знову заграла
"- Ми будуємо і творимо,
Ми за зразок забуваємо.
Ми божевілля структуруємо та Його позолочуємо!"
І Ми одне на одного побігли,
коли Він "Стіна Смерті!" викрикнув
побігли так швидко, як тільки могли
голими суглобами кульгаючи,
об пісок спотикаючись, але не падаючи
бо одне до одного добігти Ми не встигнули,
як до кісток прив'язаність відпустили
вони вже просто бігти вільно заважали,
обтяжували, брязкали та тим набридали
"- Я не син Вашого Отця!"
- Загублений в стагнації!
"- Я не син Вашого Отця!"
- Загублений в стагнації!
"- І ти знайдеш Мене в кінці!
Розкопай ж Мене,
пісок з Мої кісток стряхни!"
(Мене Підтримують вигуками
Я на одне коліно опускаюся,
та вже кричу в Пісок,
поки Він шаром тлінні
навколо Мене вкривається,
наче дерево мертве
під собою висохлою корою
наче опалі пелюстки
під букетом троянд рожевих)
"- Я не син Вашого Отця!"
- Загублений в стагнації!
"- Я не син Вашого Отця!"
- Загублений в стагнації!
"- І ти знайдеш Мене в кінці!
Розкопай ж Мене,
пісок з Мої кісток стряхни!"
А Тепер Ступайте на Схід, Двома Групами.
Одна зі сторони Півночі, Інша - Півдня.
Ось там Вони, Дивіться на Мої Розведені Руки.
Зберігайте постійну відстань Одне від Одного,
щоб по прямій рухатись крізь рожеві піски.
Йдіть до континенту, що за протокою лежить,
через яку Ви перепливете на галерах,
що порожніми стоять на цьому берегу.
З сотнею косинусоїдних чорних Башт,
Ви Місто побачите на іншій стороні.
Пройдіть крізь Його Ворота бронзові.
Пройдіть Його Мостами оніксовими,
Темними Мовчазними Пілігримами.
Та вийдіть з Нього таким ж Воротами
і рухайтесь ще далі на Схід через Гори
до Безплідної розтрісканої глиняної Простори.
Це Ваш Край, над яких навіть Змії не сплітаються.
Та не бійтеся тої постійної ночі,
бо в Очах Ваших Світло Вранішньої Зорі.
Ваш Край, на Сході якого Яму Видовбайте.
Яму для Виходу, яку Оберігатимете.
Виходу, який завжди був в центрі сингулярності,
до якого Ви не йшли через намагання,
які потрібно було для того проявити.
Не йшли через Страх бути Вічно прикутим
до Точки одної, за фатум Який так боялися,
перед Тим, як сюди потрапити.
Вам легше було в Трьох Сферах
Вічно пожиратися, страждати,
або до Кінця Всього проспати,
навколо Виходу неприкритого,
що тепер ще й Іридієм замурований.
Виходу, про який Самі Хрон з Долею не знають.
Бо це Я Його Знайшов.
І Всім, хто пройде крізь Край Ваш,
крізь усі Випробування, які Створите -
Пірнути в Яму ту Дозвольте.
Але тільки Ви Знати будете,
що за Нею - Ніщо.
Для Вас Усіх, Тих,
хто немає влади в часі -
Одна Пітьма та Зорі згаслі.
А у Вас тут Майбутнє,
якого вже в Людей немає.
Бо запам'ятайте, пам'ятайте і Собі нагадуйте.
Що Люди ніколи не хотіли Космос завоювати.
Вони лиш хотіли Землю до Його меж розширити.
Вони так в клітці і залишилися,
просто Її місткість Збільшили.
Знайомі ноти..що наче дзвіночки
шпилі корони Моєї спиляними
на металеву підлогу Ковчега
з такими звуками падали
"- Король..!" "- Король..!"
"-.. Мовчання поблажливо мовить -
Незнайомі та Рідні погляди зустрілися завдяки Імлі Храмовій
Оточеною димом, що хмару впевненості поглинає
Свідок..!" "- Свідок..!"
"- ..чистоти покаяння
Перед путом, що Нас разом тримає
Нема більше проміжки між смертю
та горем нечистим"
"- Провина та Сором,
чи забрати Ти це все геть можеш?"
"- Як тільки Я Тебе торкаюсь -.."
"- ..це для Мене вже понад.."
" - ..для Мене..!"
"- Провина та Сором,
чи забрати Ти це все геть можеш?"
"- Боюся обіймів, як би Ти хоч раз
Мене вберегти мала змоги"
- Боюся обіймів!
"- Ти йдеш? Мою благодать поверни.."
"- Чекатимеш? а Я не хочу залишатися!"
"- Вперше встрівши Мене там, де Я стояв
Ти Мене Своїми безсмертними обіймами вкутала,
тільки щоб прикрити те, ким Я Себе вважав"
- Ughr!
"- Тремтіння!"
"- Стерто Всі запитання
нема більше проміжки між смертю
та долею захованою
погляд заборонений
Пізнаний при Звуках
Тронної кімнати тремтячої"
"- Провина та Сором.."
"- Як тільки Я Тебе торкаюсь -.."
"- ..це для Мене вже понад.."
" - ..для Мене..!"
"- Провина та Сором,
чи забрати Ти це все геть можеш?"
"- Боюся обіймів, як би Ти хоч раз
Мене вберегти мала змоги"
"- Весь цей Час Я боявся вмерти одиноко"
"- Мій перший подих на долонях рук Твої продовжений
Мій останній - Тобі ж належить, що вже був Твоїм,
як тільки Ми розпочали"
ID:
911210
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 16.04.2021 22:36:29
© дата внесення змiн: 17.08.2021 23:45:53
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
