Здавався неймовірним той момент,
Коли здаля донісся гуркіт грому
В такий безхмарний і спекотний день,
Аж духотá навіювала втому.
Замерло і замовкло все на мить,
А потім налетів шалений вітер,
Холодний, освіжаючий, різкий, –
І сизі хмари затулили світло.
Посилювався вітер, пил здіймав,
Дерев нещадно коливав верхів’я,
Тонкі галузки низько нахиляв,
Зелене листя відривав із віття.
Предмети набувати почали
Незвичні контури і особливі,
Змінились навіть світла кольори,
Й такі чіткі при сонці тіні зникли.
Миттєво потемніли небеса,
І спалахнула блискавка сяйлива,
За нею грім розлого зазвучав,
Сердито, приголомшливо й лякливо.
Затим холодний, з вітром, дощ пішов, –
Стіною безперервною линýло,
І за якусь хвилину все кругом
У дощових потоках потонуло.
Здавалося, що струмені дощу
Подроблять, похоронять під собою…
Та хоч періщить злива досхочу,
Але ж оживить землю і напоїть.
Дощ довго йшов: то ледь вщухав, то знов,
Як за сигналом гуркоту нового
І блискавиці грізних перемов,
Обрушувався шквалами чергово.
Востаннє дощ своє стакато грав…
Вже згущувались примеркання швидко,
І злива врешті-решт пішла на спад, –
Запахло свіжістю і стало тихо…
29.12.2014
