Тиша — єдиний простір, де Дух розправляє крила.
Антуан де Сент-Екзюпері
А пам’ять уперто збирає в букет незабудки.
В них жовті серединки і голубі пелюстки.
Ти йшов і спинився у колі німотної пустки...
Хто поряд, хто далі, а хтось лиш купує квитки...
На першому старті, у пошуках вірних розв’язок,
в дорогах нелегких, аби обійти валуни,
життя в допомогу дарує доволі підказок —
дослухайся краще й зі шляху свого не зверни.
Що буде, як буде, народиться щось із нічого?
Із кола на відлік, на виріст, на будь-який строк.
Є шанс на відродження світла у собі живого
із тиші, що носить відбитки наскрізних думок.
Спинився... Послухай, як слушне народиться слово,
чи тільки протяжний в повітрі закріпиться звук.
Це буде те справжнє, ймовірно, точніше земного,
бо з тиші, бо з ладу, без домішок зайвих сполук.
Ти ж цього хотів, ти жадав рівноваги й спокою,
почути й побачити, як віддзеркалить душа
й нарешті домовиться, грішна, сама із собою,
а інших можливостей, певно, для неї нема.
І пам’ять не просто вертає у просвіток часу,
де грілась любов у небесно-ясних пелюстках,
в серединку щастя... Там мама вплітала у косу
усю свою ніжність і світ твій тримала в руках.
Таня СВІТЛА
08.2021 р.
