«Які ж ми бідні та які нещасні», -
Не раз почуєш болісну мольбу,
Що нам і сонце вже не світить ясне,
І хтось лихий намалював межу …
Живуть по різному у Всесвіті народи,
Комусь солодке тільки, що чуже,
Комусь лиш марево нічне - свобода,
Хтось свого дуба вірно стереже …
А що для нас? Невже лише у мріях,
Все, що намислили, це вдалося чужим,
Невже країна як якась повія
Не цінить те, що має буть своїм …
Та ні, не раз казала горде досить,
Не раз вдарялась у ворожий стрій,
Вона ніколи зайвого не просить,
І добре знає , де чужий, де свій …
Як хтось їй друг, то завжди допоможе,
Летить мов птах у латах наш Руслан,
Біда, що мусить й спати насторожі,
Дуріє в бункері якийсь московський хан …
Що з того, що та ницість скаженіє,
Що з того, що свистить, сичить, гарчить,
То може стрибунець на це німіє,
А українця тільки це смішить …
Він взявся знову за залізні крила,
Він знову прагне мчати до зірок,
Його душі немислимі пориви
Народам іншим стануть за зразок …
всі українські біди від змосковщення як від турецького іга сталося в Європі омагометанство деяких південних слов'ян
подібно в Україні до віку залишаться малоросійські хохли разом з московською церквою що діє на неканонічній для себе території
навіть коли влада відійде від російськорадянських олігархів
моє шанування