Звучало в вечірніх новинах:
"в мурашнику знайдено тіло",
і фото із місця події висить в оголошеннях міста.
"Лежало в землистих щілинах,
холодне лице побіліло" -
написано судмедекспертом, і опис: "червоне намисто
на шиї висить з горобини,
на пальцях каблучки коштовні -
з мурах, що забризкали руки рудавих тілець кислотою,
живі ж - як каркас домовини,
кружляють дрібні та невловні
навколо загиблого N...", тремтливою далі рукою:
"Ім'я - мов заклякло парфумом
в повітрі, і вітер колише,
а стать розпускається з серця та схожа на білі нарциси..."
Експерта звільнили із глумом,
а ось, як наступний напише:
"Причина наразі незнана, але проявляються риси
нетлінності: шкіра ще біла
і схожа на крейду вощану,
якою світи малювати, писати повчання на стінах,
і певно, були колись крила,
бо кілька пір'їнок і рану
знайшли на плечах - заквітчану. Багато хто став на коліна"
Ніхто не наважився зняти
з мурашника змучене диво,
тож розтин ніхто не проводив, а справу тихенько закрили.
Людей почали відганяти,
але розійшлось хворобливо:
зненацька притихла злочинність і жителі якось змінились,
так з міста - районного центра,
в період "блаженного тижня"
пропали погані новини, і сварки минули у сім'ях,
від тіла ж сорочка затерта
злетіла, щораз дивовижно -
в ранковій траві крижаніє, де впало розпушене пір'я...
І хоч у вечірніх новинах
ні слова про неї не чути,
навряд чи ви знайдете фото, мурашник спустілий стоїть,
але на стареньких стежинах
легенду ще можна почути
про білого ангела в квітах - навіки у спогадах спить
