Ой поведіть мене шляхами
Лілеї білі на воді,
Де розквітали над хатами
У цвіті яблуневім дні…
В тім незабутнім йшов вишневім,
Сердешнім і прадавнім сні
В омріяну священну невідь,
Що людям снилася… й мені…
І болісно так почуваюсь,
Що все те я колись згубив.
Таке най справжнє, щире – знаю,
Спокута найде, бо любив.
Все пізнається в порівнянні.
Переосмислювання час
В інтуїтивні сходить грані,
Де сповіді горить свіча…
Все ж проведіть мене шляхами
Лілеї білі на воді,
Де в серці квітнуть й над хатами
У цвіті яблуневім дні…
Вячеслав Шикалович