А ти шукав відчаю
На березі березня,
На скелястій громаді
Грудня.
А знаєш, прийшла вже зима –
Така, хоч сідай в корабель
«Безнадія» -
Шхуну чужу з вітрилами сірими,
З торочками штрипіхатими
Парусини – прядива льону
З вітрил хрестоносців шматків
(Пливи).
Така вже зима, хоч лишайся
Серед руїни готичного храму
Химер лякаючи криком сови,
А ти сподівався,
Що грудень сховав в калиту
Золота таляр – Сонце.
Думав, що він глитай
Та поверне – бо мусить,
Як річка не стане,
Як все не засне
У країні сколотів,
Де біля вогнища гріються
Діти діви-змії Апі.
А ти шепотів, сподівався,
Мріяв про лева –
Золотом грива,
І сліди на снігу
До примарного Сонця,
Слухав стукіт копит,
Що стихав-завмирав:
А воно вже зима –
Коням бракне трави,
А вівці – пастуха,
А Небу білявому – Сонця.
Дуже цікавий верлібр, з образами і картинами міфічними й історичними переплетені... друже Артуре. З Новорічними Святами, здоров'я, радощів і доброго настрою!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ты наступаешь, Новый год,
Надежда наша –
От перехода каждый ждёт,
Что будет краше;
Что будет больше в нас тепла,
Отзывчивости,
Звезда твоя б отозвалась
В бокала, тосте...
Сердцами ближе и родней,
Как откровенье –
Побольше бы счастливых дней,
Чтоб свет прозрений
Цену прощения открыл
И дар любови
Да благоденствия миры
В речённом слове.
И взгляды б встречные несли
Друг другу радость –
Какой покой мы б обрели,
Давно б так надо.
О Новый год, нас вразуми
Такой наградой!
24.12.2021г.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00