Не впору зима в прах посічена січнем бездумно.
Підмети й останні латки розійшлися по швах.
І холод голодний безсніжжям, вільгота—аж сумно.
—Що за чудасія?—немудрий втішається птах.
…Надвечір сріблиться під місяцем наст,
Однак ним не втішиться Екклезіаст.
А прийде весна—нависиджує сонце кульбабок.
Хустина рясна з жовтоквіть лоскотатиме зір.
Здійметься увись теплоти цьогорічної зграбок,
Щоби в рік потомний із нього сплести знов узір.
…Тоді аж вспокоїться Екклезіаст,
Бо в Всесвіті, справді, все має свій час.
«До всього свій час і година своя кожній справі».
В сторіччі якім почали ми забіг до межі,
Закон обманувши заради гордині і слави,
І хто, крім людини, у тім винуватий, скажіть?..
…Під хвилями схов Атлантиди руїн.
Аби ж не дзвенів ні по кому знов дзвін.
«До всього свій час і година своя кожній справі» — вислів
нібито Екклезіаста, автора однієї з книг Біблії.
«До всього свій час і година своя кожній справі».
В сторіччі якім почали ми забіг до межі,
Закон обманувши заради гордині і слави,
І хто, крім людини, у тім винуватий, скажіть?..
…Під хвилями схов Атлантиди руїн.
Аби ж не дзвенів ні по кому знов дзвін.
Чудово і так влучно.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00