*****
Слово, не дай моїй душі стліти,
Серденька біль заспокій,
Що України ріднії діти
Знов повинні йти у бій.
Кличе усіх їх честь золотая
Рідную землю свою,
Бо вже прийшла година лихая,
Обороняти в бою.
В темну вона ввійшла бо годину,
Ту, що ніхто й не чека,
Час, як у нашу святу Батьківщину
Вторглись ворожі війська,
Вторглись, аби її підкорити
Владі жорстокій своїй
І безпощадно враз придушити
Волю, свободу, честь їй.
Але повік того досягнути
Жоден ще ворог не смів.
Дух український ані зігнути
Досі ніхто не зумів.
Навіть тоді, як перебувала
В складі сусідніх держав,
Україна наша не вступала
До чужинських, темних лав.
Навіть тоді свою самобутність
Свято вона берегла.
В ній же її прихована сутність,
Сутність її джерела,
Звідки Вкраїна наша походить,
Звідки вродилась вона,
Із джерела, котре доводить –
В світі вона лиш одна.
В світі усім ніде більш немає
Схожої диво-краси,
Тої, що землю всю обвиває –
Ріки, моря, степ, ліси,
Поле, де колоситься красиво
Пишна пшениченька під
Сонцем, що осяює грайливо
Землю всю та небозвід;
Тії гаї, діброви квітчасті,
Древа, де лист ік* листку
Горнеться, мов у любовній страсті,
Танцює, як у танку;
Гори Карпат, що держать в окрузі
Небо на власних плечах,
Де калина червоніє в лузі,
Мов рум’янець на щоках;
Трави на луці, що щось шепочуть.
Долу їх вітер хили́ть.
Наче вони сказати нам хочуть,
Як же прекрасно їм жить!
В заквітчанім саду вже зрання
Солов’їний чути спів
Що від ранку і аж до смеркання
Слух голубить нам й без слів.
Ночі оті, що мовби в узорі,
В неба далеких далях
Сиплять усюди яснії зорі,
Що осявають нам шлях.
Та невже красу цю, що буйніє,
Ворогові віддамо?
Мріяти хай навіть він не сміє!
Хай за неї й помремо.
*Ік – заст. До
Євген Ковальчук, 16. 09. 2019
ID:
943404
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Патріотична лірика
дата надходження: 27.03.2022 20:17:30
© дата внесення змiн: 27.03.2022 20:17:30
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
