"Мій хлопчику! Я знав, що час настане
і ти досліджуватимеш все незнане,
і ти візьмеш цей лист - коли зима розтане,
коли твоя матуся загасить лампадку,
ти, певно, теж шукатимеш до загадки розгадку,
яка й мене так вразила спочатку:
як тільки ти відкрив до неї вперше оченята,
підняв свої маленькі й ніжні рученята,
і опустився ти до рук - була тоді дев'ята -
тоді ж в куточку її губ (я вперше його бачив)
з'явився і стрибав собі, малий пустун неначе -
маленький поцілунок! Він, якщо ти раптом плачеш,
теж плаче, теж сміється враз і знову бешкетує,
як ти, не любить кашу теж - так само вередує,
та знаю - найгарніший він, коли тебе цілує.
Я все чекав його, ловив, спіймати ж не вдалося!
Мій хлопчику, хто зна!
Але мені здалося,
що тільки ТИ б його зловив і вклав собі в волосся
Тому вкінці листа ти знайдеш насінини:
це ситцева глоксинія і запашні жасмини,
гортензії, півонії, помпонові жоржини -
як виростиш ці квіти і подаруєш мамі,
коли вона прокинеться і вийде у піжамі,
то вхопиш поцілунок ще зранку - на світанні
P.S.: Мій хлопчику! Він завжди твій, я знаю,
тож бережи його і маму. Обнімаю."
"Он получил всё — кроме самой последней шкатулочки и поцелуя, который прятался в уголке её рта" - Джеймс Барри "Питер Пэн и Венди"