До мами...
Як ти, мамо, близька та далека?
Дні важкі, ніби довгі роки...
Чи вернулись додому лелеки?
Як долаєш тривожні думки?
Чи лякає іще серед ночі
Той жахливий ракетний сигнал?
Чи звикають до темряви очі?
Чи достатньо глибокий підвал?
Чи тобі усього вистачає?
А брендуші цвітуть як завжди?
Бо ж без квітів весни не буває.
Вона буде, лиш трохи зажди.
Ти не бійся за нас, ми в порядку.
Мов у Мордорі тут живемо.
Про війну тут не можна. За згадку
Геть біда. Поки що мовчимо,
А вгорі літаки пролітають,
Ті, що смерть вам на крилах несуть.
Та прокльони їх наздоганяють,
Може, в полі десь чистім впадуть?
У каналі вода каламутна...
Та кривава, та мертва вода.
Тут раділи. Та досі не чутно,
Чи садитимуть дачі? Пора...
Нас колони вже менше лякають,
Ті, що з вражою буквою ЗЕД.
Їх не квітами в вас зустрічають,
А вивозять ногами вперед.
Знаю, в мінах знайомі дороги.
Знаю, що не вціліли мости.
Після нашої ж Перемоги
Світ відразу захоче цвісти.
Ми зустрінемось там, біля хати,
Всі разом за святковим столом.
І нам буде про що помовчати,
І від щастя поплачем разом.
Ну а поки тримаймось щосили.
Закликаймо щасливу весну,
Буде так, як усі ми просили.
З нами Бог, а іще - ЗСУ!