|
Я
не можу
продати
тобі
цю
картину.
В виразі її обличчя я бачу чорних матерів, яких осліплює
і робить безпорадними ця лють проти їхніх дітей.
Коли я незворушно пробирався через черговий цикл
насильства над чорношкірими,
Я малював Чорну матір...
заплющені очі,
зморщений лоб
окреслюють контур її втрати.
Шо це означає для нас?
Чи є чорний і втрати
однаковими кольорами в Америці?
Якщо Малкольм не зміг це виправити,
якщо Мартін не зміг це виправити,
якщо Майкла,
Сандру,
Трейвона,
Таміра,
Бреона і
зараз Джорджа Флойда…
можна вбити
і нічого не зміниться...
було б нерозумним тішитися надією?
Я повинен прийняти, що це те, що означає бути Чорним
в Америці?
Не
кажіть
мені
не
втрачати
надію.
Я відмовився від спроби описати почуття від того, що знаю,
що не можу бути в безпеці в країні свого народження...
Як я поясню своїм дітям, що сама система, створена
для захисту інших, може загрожувати нашому існуванню?
Як я убережу їх від психологічного тиску, знаючи, що все життя ми,
мабуть, будемо сприйматися як загроза,
І тому
ми можемо померти?
Макартур не захистить вас.
Єльський ступінь не захистить вас.
Ваші гарно сформульовані благання не змінять сотні років інституціоналізованої ненависті.
Ви ніколи не будете настільки красномовними, як Болдуін,
Ви ніколи не будете настільки добрими, як Кінг...
Так,
хіба не розумно вірити, що це не буде
швидко
змінене?
І це настільки безнадійно...
Обпікає.
Ця Чорна мати знає вогонь.
Чорні матері
знають відчай.
Я не можу змінити НІЧОГО в цьому світі,
Тільки фарби,
Я можу це усвідомити…
Це приносить мені розраду ...
не надію,
але розраду.
Вона проходить крізь мене полум'ям ярості.
Моя Чорна мати знову рятує мене.
Я хочу бути впевненим, що її бачать.
Я хочу бути впевненим, що її історія розказана.
І так,
цього разу
Америка повинна почути її голос.
Цього разу
Америка повинна їй повірити.
Titus Kaphar ANALOGOUS COLORS, 2020,Oil on canvas.
Тітус Кафар АНАЛОГІЧНІ КОЛЬОРИ, 2020, полотно, олія.
На обкладинці тижневого випуску журналу TIME, який містить спеціальний звіт, присвячений протестам, що вибухнули по всій країні після вбивства поліцією 25 травня 2020 року Джорджа Флойда в штаті Міннеаполіс, розміщено зображення Тітуса Кафара "Чорна мати" (2014), яка тримає силует дитини. Під час затримання Флойд кликав свою матір, коли його притискав до землі і душив поліцейський Дерек Шовін. Знакова червона смуга навколо обкладинки містить імена 35 чорношкірих чоловіків і жінок, які були вбиті поліцією або в інших расистських акціях, включаючи Флойда, Трейвона Мартіна та Бреонну Тейлор. Під ілюстрацією був розміщений цей його вірш
Titus Kaphar I CAN NOT SELL YOU THIS PAINTING
I
can not
sell
you
this
painting.
In her expression, I see the Black mothers who are unseen, and rendered helpless in this fury against their babies.
As I listlessly wade through another cycle of violence against Black people,
I paint a Black mother…
eyes closed,
furrowed brow,
holding the contour of her loss.
Is this what it means for us?
Are black and loss
analogous colors in America?
If Malcolm could not fix it,
if Martin could not fix it,
if Michael,
Sandra,
Trayvon,
Tamir,
Breonna and
Now George Floyd…
can be murdered
and nothing changes…
wouldn’t it be foolish to remain hopeful?
Must I accept that this is what it means to be Black
in America?
Do
not
ask
me
to be
hopeful.
I have given up trying to describe the feeling of knowing that I can not be safe in the country of my birth…
How do I explain to my children that the very system set up to protect others could be a threat to our existence?
How do I shield them from the psychological impact of knowing that for the rest of our lives we will likely be seen as a threat,
and for that
We may die?
A MacArthur won’t protect you .
A Yale degree won’t protect you .
Your well-spoken plea will not change hundreds of years of institutionalized hate.
You will never be as eloquent as Baldwin,
you will never be as kind as King…
So,
isn’t it only reasonable to believe that there will be no
change
soon?
And so those without hope…
Burn.
This Black mother understands the fire.
Black mothers
understand despair.
I can change NOTHING in this world,
but in paint,
I can realize her….
This brings me solace…
not hope,
but solace.
She walks me through the flames of rage.
My Black mother rescues me yet again.
I want to be sure that she is seen.
I want to be certain that her story is told.
And so,
this time
America must hear her voice.
This time
America must believe her.
ID:
947877
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.05.2022 00:38:41
© дата внесення змiн: 16.05.2022 09:03:03
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
