Вода – пам’ять і нерви душі Землі
як це і відомо... та невідомо, що вже
майже нема керівників держав:
некомпетентність, психологічна
провінційність, засліпленість
ума: ум не в Небі; клоуни і пошляки.
Не бачать цього нехристияни... і –
«теплохладні, номінальні»...
1
Христос і земля моя –
й вселенна благословенная!
Проведіть «визначних»,
проведіте відомих –
на поля і в ліси,
й де родились,– до рідного дому...
Та й зловіть – напоїть їх живою водою!
будуть геть вириватись, в біді,
Напоїть всіх Христом –
Він зновив сюю воду
й златою
ум підвів, –
й що побачать тоді?
Що Ісус і земля чия –
і вселенна благословенная...
Половіть жорстких німців,
бо будуть брикатись,
і крутитимуть біля скронь...
що – ліси і поет...
а вони не безумні,
мозково-дресированенькі...
ще й пихатії...
та метро –
це дорога у Небо...
й механічний є лет...
Так? Ісус і Огень Благодатний і вода
нова? то чиї і чия?
і вселенна благословенна? А?
ja? ja.
А піднята земля над собою:
земля нова моя! –
ja? ja –
І вселенна благословенная!!
О, Владичице Світу, відкрий мені рот...
Заговорю їм серцем, до води й дичини!
Що «вершина шляхів Божих є бегемот»;
Глибина, що у Тройці –
лісова полуниця
Хмельниччини!
Живий я! скачуть вгору пупками –
приорані,
Мов від лемішів – кури!
нехай в безум небесний поета прийдуть
процерковлені, Духосвячені і про-Ігорені:
не брешу – Все впаде,
Нові небо і земля не впадуть.
Скоро – небо де?
скоро – вода де?
де наші корені!
Інакше куцими
крутити вам біля скронь
впадуть –
з журбою дивлячись
на радісно воцерковлених!
Амінь.
2
І що це? що до ранішніх криниць –
Бджола,
і ще бджола,
і ще бджола...
Принесли відсвіт до цямрин –
аж блискавиць...
трудів і жару,
й дрожі тягот
медодня
що я так серцем нести
перейняв –
й так –
до дня виліту – з води –
Петра й Павла...
Ніщо велике
в світі впалім не звучить...
Ніщо величне, що Любов з Небес дала...
Унеможливлені
здє
геніальні
і безсмертнії діла!!..
Їх душа Божа найпослідущим
як придала,
чи роздала.
Хвала!
Хвала!
всім найпослідущим хвала...
Христос і земля моя
і благословенна Уселенная!
Хвала!
це найстрашніше для людської ліні
й всього зла:
сама природа Божа оддала
мені язик і – во язики!
Богопокірная! медом пролитому! –
недиким!
Божим.
Син – Бог воістину Великий!!
Хвала цим –
внємлющим громадою з язиків!..
Не знаєте! покірних Богу!..
І що, як непокірний, з цього...
29–30.06.2008,
Київ
