З цього моменту починається абсолютно інакший період мого життя. До щоденника я повертався рідко, роблячи абсолютно нічого не значущі записи типу «сьогодні було сонячно», «гуляли з сестрою», «їли піцу». Інколи взагалі нічого не писав. Важко чітко описати цей період, думки змішуються.
Нарешті зустрівся з сестрами, з племінником, зі своїми рідними, що проживали тут. Ці дні я назвав би спробою уникнути відриву від реальності. Й дійсно, тут нічого не нагадувало про війну. Лише повітряна тривога, яка лунала раз на 2-3 дні, й на яку ніхто не реагував. Це так дивно. Це так не звично. Це відриває від реальності, від реалій того, що зараз там, де залишилась інша половина моєї сім’ї, там, де мої друзі та знайомі йде війна, справжня та кривава. Й в ці дні, поки ми перебували тут, я намагався вирватися з цього забуття, повернути себе в реальність, та мені ніяк не вдавалося.
Ми гуляли парками, ходили в магазини, в кафе, їли смачну їжу. Чи картаю я себе за це? Ні, мабуть ні. А чи потрібно? Мабуть потрібно. Для нас це була ніби несподівана відпустка. Але інколи ми все ж таки поверталися у реальність, й це повернення було стрімким та болісним.
Я пам’ятаю сім’ю з Маріуполя, які сиділи в парку з однією валізою, одягнені в зимові речі, коли я вже гуляв у футболці. Вони розповіли мені той жах, який вони пережили. Вони розповіли про бомбардування, про те, як на блокпостах усіх чоловіків змушували роздягатися, про те, як розстрілювали непокірних на очах у сім’ї, про фільтраційні табори, про те, що вони зневірилися у житті й чекали лише тієї самої кістлявої подруги з косою, ім’я якій – Смерть.
Саме ця подія ніби запхала мене зі свого світу в світ реальний. І він був жорстокий.
20.03.2022
Війна. День 25.
В мене оптимістично-депресивна апатія. І що тепер? А таке взагалі буває? Врешті-решт, так я себе почуваю.
Це був єдиний мій запис того дня. Я продовжував рахувати дні війни, але забував про неї. Дні перетворювалися на цифри. Жахливо соромно було тоді себе так відчувати. На Сході гинуть люди, розбиваються чиїсь долі, розлучаються сім’ї, помирають діти, а ми тут, на Заході, де ніщо про війну не нагадує, де немає щоденних тривог, де немає літаків, що кружляють над твоїм будинком, мов шуліки над жертвою. Хоча, зрештою, для вдалої роботи армії потрібна також гарна робота тилу, й хоча б для цього потрібно повертатися до нормального життя, забуваючи що відбувається – для допомоги армії.
Сьогодні вже червень, а мої спогади ще не пройшли й 30 днів війни. Час тягнувся тоді надзвичайно повільно, а дні та події тепер переплелися у моїй пам’яті, змішалися в певну кашу, яку я повільно їм, змінюючи кадри в голові. Лише щоденник нагадує що й коли відбувалося, як я жив. Зараз, озираючись на ті події, на свої записи, де я роздумував про те, коли це все кінчиться, й про те, що скоро все буде добре, розумію, який наївний я був.
Чорт забирай, сьогодні вже стодванадцятий день! Стодванадцятий! А я сто днів тому вірив, що це закінчиться через тиждень-два. Усі ми вірили.
Дев’ятнадцятого березня порушив свою творчу тишу. Двадцять першого березня завершив свій перший від сімнадцятого лютого вірш. Свій перший вірш українською, який писався до того легко, що я забув усі свої твори, написані російською:
Пробач, що я не був з тобою.
Самі для себе ми – герої,
І прагнемо щасливого життя.
Твоїх очей не бачив я
Вже так давно. Не пліч-о-пліч,
Вже місяць майже без облич,
Та все вернеться, лиш повір.
Без тебе я неначе звір…
«Лиш повір». Саме так я назвав його. Саме з цього віршу дійсно розпочався новий період мого життя. Писати українською – ще в січні це здавалося складно й абсурдно, адже куди легше писати російською: мовою усіх книжок, які я читав; мовою фільмів, що я дивився; мовою музикантів, яких я слухав; мовою моїх улюблених поетів; мовою, яка проникла в усі сфери життя.
Проте тепер російська перестала існувати в моїх творах, та не в житті. Так швидко вона не викоріниться, хоча наше суспільство просто мусить до цього прийти. Згодом. Давайте спочатку виграємо війну, а потім – все інше. А ми обов’язково виграємо!
(далі буде...)
ID:
950803
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.06.2022 00:06:03
© дата внесення змiн: 18.06.2022 00:16:54
автор: Макс Дрозд
Вкажіть причину вашої скарги
|
У кожного життя розділилося на "до" і "після", потрощені людські долі, понівечене морально і фізично кожне життя. Поки що цьому не видно кінця...
