Твоя біда - завжди біда моя,
І порух душ у нас єдиний.
Повільно літо в вирій відліта,
І скоро упаде вже лист осінній.
Звикаємо в життєвій метушні
До змін постійних у природі.
Милуємось, як пада лист в тиші,
Летить, радіє - зараз на свободі.
Підхопить вітер і кудись несе,
Хіба він знає, буде де зупинка?
Можливо, невідомість обпече,
Бо він у світі цім лише піщинка.
Чи повернутися назад? Лукава думка.
Давно вже відшумів цей листопад.
Повільно десь зникає забаганка,
Осінній день іде уже на спад.
І не забариться, прийде зима,
В деревах коси побіліють.
І схованки в листка уже нема,
І спогади про волю поміліють...
