Вже знову серпень став на мій поріг.
І цвіркунам не байдуже до цього.
Всю ніч сюрчать у квітнику,в саду.
Та їх сюрчання душу заспокоє.
Маленькі мешканці великої землі.
Такі тендітні.Душі-павутинки.
А як співають.Зорі угорі заслухались.
Притихли на хвилинку.
Не мерехтять.Спокійно світять так.
Відпочивають,бо життя буремне.
У боротьбі згорять і прилетять
яскравим зорепадом лиш на землю.
Життя мов мить у просторі часу.
Одним-віки.І лиш години іншим.
Я слухаю сюрчання цвіркунів
і у душі народжується тиша.
