О радосте моя велика!
У тебе, як в ріку, дозволь пірнути.
Нехай ти, може, і безлика,
Дозволь, як не побачить, то відчути.
Тобою дай насолодитись
Всіма і почуттями, і думками,
Аби не сміла більш водитись
Ніколи та гірка печаль із нами,
Аби вона про нас забула
Й у нас про неї згадка не зринала,
Аби вона собі заснула
Й повік не прокидалась, не вставала.
О радосте! Я відчиняю
Навстіж всі двері душеньки своєї.
Для тебе місце в ній звільняю,
Аби лише ти увійшла до неї.
Заходь до неї, не стидайся
І будь у ній, неначе в себе дома.
Цілком і повністю ти їй віддайся,
Щоб більш була ти їй, аніж знайома;
Щоб більш, ніж подругою стала
Ти їй, щоб стала справжньою ріднею,
Щоб сила всемогутня встала
Й навік тебе з’єднала разом з нею;
Щоб, радосте кохана, стала
З душею ти одним, єдиним-цілим,
Аби у ній ти виростала
Й буяла пишно квітом вже розцвілим;
Тим квітом, що всіх засліпляє
Своєю дивовижною красою
І їхні душі наповняє
До краю, світла радосте, тобою.
Євген Ковальчук, 11. 10. 2019