21 серпня о 17:00 я відвідав літературні "Читання на Київській".
Розділив імпровізовану сцену із знаними та невідомими у широко-вузьких колах творцями слова та музикантами.
Назагал усі присутні зібралися не тільки, щоб себе показати, а й допомогти ЗСУ. Входом на захід був донат.
Хтось кидав купюру в капелюх, а хтось відсилав гроші на Монобанку.
Не мало значення, хто як допомагає. Головне - спільний результат. Усі ми гуртувалися навколо спільної справи - любові до української культури.
Для мене це один із тих небагатьох заходів, де відчувалося єднання близьких по духу людей.
Я був радий бачити знайомих мені людей та розділяти з ними час. Розділити неподільне, як пшеничну хлібину, ламаючи її на двоє, як розділяють вірші, яких вистачить на усіх.
До речі, це знаковий для мене захід, оскільки вперше на захід завітав мій брат. І це для мене неймовірно щаслива мить. Також була моя дружина (бо куди ж без неї) . Останнім часом я рідко виходжу в люди, проте цей вихід у світ мені запам'ятається надовго, так як і читання авторських віршів у приміщенні Винниківської бібліотеки 25 серпня.
Якщо в першому випадку мене запросила Olena Stroganova, то у Винники погукала вже Iryna Andruhiv. Скажу вам, що я давненько не бував у цьому містечку і дорогою до бібліотеки був чудово подивований новою якісною дорогою, їхати по якій було саме задоволення. Проте мова у цьому дописі не про дороги й дерева, а про вірші.
Цього разу читання для мене трішки відрізнялося від звичних виступів. Все-таки під час декламації поезій люди в приміщенні плели маскувальні сітки і, попри моє вічне бажання спілкуватися, саме тут і зараз я відчував себе не на своєму місці.
Мені хотілося зупинитися й стати до гурту. Вивести людей на розмову було доволі важкувато. Все-таки більшість присутніх - переселенці й вони не легко йдуть на контакт. Проте в кінці заходу публіка заворушилася. Сітка була сплетена, а вірші промовлені.
Наразі я є не надто активним у світі літератури, та й останнім часом багато усього в моїй голові передумалось - переварилося.
Мені б вистачило слів написати не один пост про те, який я крутий і скільки ще цікавого відбулося. Проте ці розповіді я побережу для малого кола людей, які попри все знають, як мене витягнути у світ людей. Світ, який несе надію, радість, смуток і журбу.
"Не згаси вогонь холодом долонь"
(слова із пісні Володимира Івасюка "Кленовий вогонь")
Пост із запізнення, проте якраз вчасно.
З повагою, Богдан Кухта.
21.10.2022
