Мого народу мова невмируща,
Ще від Кирила і Мефодія пішла,
Як джерело співуча і цілюща,
Бо Господом дарована була.
Не знищена, не згублена і не забута,
У боротьбі за волю ожила,
З любові в серці мова зачерпнута,
Вона завжди між нас жила.
Вона звучить у колисковій для дитини,
Із вітром в полі гомонить в житах,
Вона красується у кетягах калини,
Вона жива і житиме в віках.
Ми берегли її красу співучу,
Вона гірка і чиста, як сльоза,
Єдина мова, рідна і квітуча,
В ній все для нас - земля і небеса.
Зоя Журавка
