2 7 6 ⠀ Не забувати
⠀
Поглянь, як поклали квіти, що уморились,
Як вити ж кортить, про се́бе вірші читай.
В дитячих долоньках лінії закінчились,
Бо їх перетнути ніжні - пусте украй!
⠀
Гілоньки сніжні, біленька, пухка подушка,
Інеєм вії мороз йому посріблив,
Хлопчик родивсь, мов долонька, - мамусін душка,
Крихти життя позникали за пару днів.
⠀
Холодно, дуже холодно, надто пізно,
Мов янголя, посміхається й спить... В нім тепло...
Сум з причитанням, а Ма́мочка мерзне слізно,
Кофта намокла наскрі́зь. Молоко прийшло...
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
⠀
ОРИГІНАЛ
Alja Khajtlina
276: не забывать
Гляди, как цветы усталые положили,
Хочется выть, читай про себя стихи.
На детских ладошках тонкие линии жизни,
Их перерезать - сущие пустяки.
Снежные веточки, беленькая подушка,
Иней, ресницы стали ещё длинней.
Мальчик родился крошечный, как ладошка,
Жизнь родилась на короткую пару дней.
Холодно, слишком холодно, слишком поздно.
Словно бы спит, улыбается так светло.
Все утирают слёзы, а мама мёрзнет.
Кофта промокла насквозь. Молоко пришло.
