Все в одну валізу, і дитя в руці,
Їде швидкий потяг у чужі краї,
Мати залишає рідний дім, сім'ю,
Щоб урятувати донечку свою.
В Україні жінка серце залишає,
День і ніч молитву тихо промовляє.
У бою пліч-о-пліч чоловік і син,
Будьте обережні, дай вам, Боже, сил.
Звідусіль дороги нас ведуть додому,
Де тепло родини і вогонь любові,
І нікому нашу волю не зламати,
За столом зберуться діти, батько й мати.
Чужина стрічає хлібом і добром,
Щиро співчуває, ділиться теплом,
А душа б летіла птахом в рідний край,
Там, де дім і рідні, там і щастя й рай,
Там цвітуть жоржини, верби край води,
Солов'ї співають, і цвітуть сади,
Спориші коврами стелять край доріг.
Із чужини думка лине на поріг.
Звідусіль дороги нас ведуть додому,
Де тепло родини і вогонь любові,
І нікому нашу силу не зламати
За столом зберуться разом батько й мати.
Просить Матір Божу, рідних бережи,
У тяжку хвилину їм допоможи.
Там за Україну разом батько й син,
Хай над ними небо буде голубим,
Хай дощами ллється, де вогонь пала,
Нехай сяє сонце, де гримить гроза,
Нехай чорні хмари вітер розганя,
А любові сила їх оберіга.
Звідусіль дороги привели додому,
Де тепло родини і вогонь любові,
І ніколи нашу волю не зламати,
За столом зібрались діти, батько й мати.
Автор Зоя Журавка
ID:
968049
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.12.2022 22:18:24
© дата внесення змiн: 09.01.2023 21:29:36
автор: Зоя Журавка
Вкажіть причину вашої скарги
|
