Я знаю, ти не хочеш більше чути про війну,
Пізнавши на собі її пекельні муки,
Коли в наш дім ввірвалися ординські крУки -
Клювали, шматували наші мрії та весну.
Нестримані перлини сліз котились на листи
У ніч, коли тебе забрала "чайка" в леті...
Ти дихаєш в мені завжди. По всій планеті
Усесвіт прокладає нам невидимі мости.
У лавах перших добровільно йшов за майбуття -
Родину захистити, Батьківщину. Сміло!
Твої вчуваю радощі, тривоги тілом -
Втішає, що живий! - твоє в мені серцебиття!
Мандрівку море зоряне для нас обох снує,
На серфінгу вітрів лазурно-пурпурових -
Купатись будемо на хвилях у любови.
Для нас важливо те, що ми у цьому світі є!
Букет чуттів життєвої снаги нам додає!
Я постараюсь не писати більше про війну.
Болить... Не обіцяю,
Спробую.
Чи обмину?..
Все ж постараюсь не писати більше про війну.
Мріємо усі про мир і перемогу,
Не хочеться писати про війну,
Щоб повернулось щастя до нас знову,
З любов'ю зустріти квітучу весну.
Гарно та зворушливо, дорога Світланочко! Море Вам кохання та палких почуттів!
Важко не писати....будем пам'чтати...оркам прощеня не буде!
дякую за пораду 
