Присвячую своє життя
Тобі, поезіє моя.
Усі думки і почуття,
Що маю, із тобою я
Являю світові, в якім
Одного разу народивсь.
Коли пізнав тебе у нім,
До тебе тут же я прибивсь.
В тобі відраду віднайшов
В своїх думках і почуттях,
Коли до тебе я прийшов,
Із інших вибравши твій шлях,
Чи, може, він мене обрав,
Аби до тебе привести,
Щоб добре я тебе пізнав
І щоб мене пізнала ти,
Щоб стали ми одним удвох,
Ти мною, а тобою я,
Щоб розлучити нас обох
Могла лиш тільки смерть моя.
Хоч зможе смерть нас розлучить,
Що й зробить, та лише мене,
А вірші ж далі будуть жить
Усе своє життя земне.
Адже, поезіє, тебе
Не знищити таки повік,
Бо ти, як небо голубе,
На цьому світі будеш вік,
Допоки квітне пишний цвіт,
Сіяє сонце нам усім,
Допоки є цей білий світ
І люди, що живуть на нім.
Євген Ковальчук, 11. 04. 2020
