Якщо вже ти прийшла до мене уві сні:
самотньо вабиш, мучиш спогадом про себе,
я попрошу тебе, будь ласка, залиш мені
вже спокій, ґрунт, повітря, небо.
Залиш мені, будь ласка, все, що попрошу,
і чимдуж утікай подалі від моїх видінь,
бо ж я так свою душу повністю зношу
раніше, ніж уляжеться у землю моя тінь.
Втікай, втікай далеко, так, щоб не знайти,
де точно не існує ні життя, ні смерті,
щоб не було спокуси слідом твоїм йти,
шукати твій портрет серед цвілих мольбертів.
Залишся там, де туман ранкової сльози
гортає спогади облущені й обдерті.
Колись були лиш я і ти, а потім – ми,
але, мов напис на стіні, давно часом затерті.
