Мурашині будинки наповнені рухом,
Скрізь вирує життя, якщо глянути вниз.
Пролетіти над ними кульбабчиним пухом,
Чи спалити ущент, підкидаючи хмиз?
Вигорання життя, вигорання ідеї,
Допиває останній в мені дофамін.
Огортає пітьма мурашині Помпеї,
В'ється стежка вужем і тікає від змін.
Каденс кроків зростає, сідає зарядка,
Швидше бігти назад, де усі ще живі.
Лізе в очі руда пофарбована прядка,
Ледь збиваючи з колій думки в голові.
Тішить ноги трави не затоптана цнота,
Тиша цвинтарна більше не чує сирен,
Хоч й на тишу давно вже встановлена квота
І вона під паролем із наших імен.
Мурашині бої з часом втомою й снами
Є в свідомості, попри всю хибність систем.
Відправляюся в ніч, захопившись словами,
Заховавшись під ковдру свою з ліхтарем.
