Сиджу на хмарі роздоріжжя чубатій...
Обабіч мене незнайомці в бушлатах:
Ісправа білий легінь - із пір'я крила,
А зліва чорний старець - у руках вила.
Бентега запліта тяжкі думи в коси,
У голові бедлам роїться, мов оси.
Не можна ж довіку на хмарі зостаться,
З перини небозводу треба спускаться.
А може підніматись ще вижче неба?
Чи божевілля це Ікару лиш треба?
Мої сусіди ногами чеберяють
Та крадькома мені в очі заглядають.
Білявий подорожній кличе піднятись,
Із благодатним сонцем щоби зіллятись:
--Не пожалкую для тебе одяг, крила...
Відвага предків заснула в твоїх жилах.
На хмарі тимчасовості не зостанеш.
Лише у вись злетівши, щасливим станеш.
Скоріш наважся на спині крила мати,
Вперед, тяжіння вічне земне долати!
Старець в лахміттях щосили в бік штовхає,
Примружив очі, бубнінням спокушає:
-- Яке там сонце? Кого ти будеш слухать?
Немов осел столітній розвісив вуха...
Шугай донизу землицю обнімати -
Усе там звично, рідненькі батько й мати...
Із серця вирву надійного бушлата,
Денно і нощно уміє захищати.
За вибір неба розплата буде смертю,
Чи ж ради мрій примарних варто умерти?
На цьому різношерсті сусіди щезли,
По собі лишивши лиш душу промерзлу...
Розлігся на хмарині тій роздоріжжя,
Свердлю очима вись манливу і свіжу:
--Мабуть, на твердь я остогидлу вертаю...
У небо рано ... не потягну я раю...
31.05.2023
Chara Vinna
