- Ти йдеш?
- Так, але я залишаю тобі свої сни!
Вони пахнуть вишнею!
- Але ж це не ти!
- В них більше мене, чим залишилося після нас.
- Після нас теперішніх, тому що ми забули нас колишніх!
- В першому сні розповідаю тобі про життя, ніби ти малекий, а я доросла.
І хоч я й доросла, але говорю тобі, що любити потрібно так, ніби ти маленький.
Інакше це не любов.
- Обійми мене і залишся!
- Не можу, та навіть коли піду, все-одно назавжди лишуся.
- Розкажи ще сни! Який другий?
- Пам'ятаєш як ми мріяли втекти від усіх?
Сісти на диван нашого будиночка на колесах і поїхати далеко, замітаючи сліди?
- Так!
- Нам це вдалося!
У моєму сні ти смішно кивав головою в такт музики з нашого плейлисту. Я годувала тебе з руки, неначе це не я пташеня, а ти.
Ми відхилялися від графіку спізнюючись на вічність, тому що через кожну годину зупинялися вдихнути красу планети.
Могли лопнути, але ми ж безстрашні!
- А ми цілувалися на ходу?
- Ні!
Я цілувала твоє плече, гладила волосся.
Та поцілунки були однією з причин наших зупинок.
Ми пили один одного, задихаючись від спраги і розуміли, що цього мало.
Тіло прагне ще теплої вологи, щоб розтанути як дві пористі шоколадки - молочна і чорна брют.
Щоб вийшла якась третя субстанція - терпко солодка...
Але потім я прокинулась.
- Дай мені руку!
- Це боляче!
Як тоді і як буде потім, але не як на початку.
- На початку було не боляче, правда?
- Вірно!
У моєму сні моя рука у твоїй навіть коли не хочеш, коли мовчимо, коли заклопотаний...
Для цього я вклала її туди вперше, щоб вона там була завжди.
- Лінії на долоні не брешуть.
Брешуть люди.
Погано - коли іншим, гірше - коли собі.
Ми заплутались.
Ти не залишала ниточку, щоб знайти дорогу назад?
Ти ж завжди намагаєшся все передбачати?
- Не цього разу.
Я так кохала тебе, що навіть себе не бачила.
Був тільки ти!
– Знаю, але забув!
Забув зняти себе з гачка та вирушити з тобою у наш світ назавжди.
Мені було складно, він мене тримав, що мені було не відчепитися.
Потім я став досить сильним, щоб це зробити, але вже звик висіти.
Тобі снилося, як ми пили шоколад на балкончику у місті біля моря та милувалися заходом сонця?
- Так!
Залишу цей сон тобі!
Я пропустила захід сонця, бо дивилася на тебе.
Спостерігала, як ти вбираєш шкірою червоні промінчики дня, що минає.
Як твої очі, трохи втомлені, блищать і ти цілуєш мої пальчики, навіть не усвідомлюючи це.
Люблю цей сон, він один із найулюбленіших.
Зараз згадую і все це крихітними яскравими слайдами перед очима.
Відчуваєш?
- Кожною клітиною!
Я ніколи не переставав тебе кохати. Просто трохи за тобою не встигав.
- Ти віддаси мені свої сни?
Той, у якому я чекаю на дитину і ми гуляємо в осінньому парку?
Або той, у якому годую птахів.
Чи той, де ти після морозу холодними щоками торкаєшся мого обличчя і я заливаюсь сміхом, бо ти холодний.
Або той, коли ти працюєш, а я, як мишка, тихенько сиджу поруч і спостерігаю який ти жахливо сконцентрований і починаю сміятися.
Тому що сил моїх більше немає спостерігати твій занудний вираз обличчя.
І нам уже не до цих безглуздих цифр і букв.
А ти говориш, що ще помстишся за те, що я тобі заважаю...
- Іди до мене, давай заснемо і залишимося в них...
Або ризикнемо ще раз і сни стануть дійсністю...
P.S. А ви би ризикували чи, йдучи, не оберталися?
Раніше опубліковано іншою мовою.
Коли ще жили динозаври і один прийшов і каже: "Клер, ти така молодець!")
Клер, ти така молодець!
Найгірше, коли до цих снів, чи спогадів треба продиратися, обдираючи душу, а вони все одно ніби лише віддзеркаленя, примари, щось із чужого життя. І покинути б їх викривлені, заблоковані у підсвідомості. Але ж що тоді лишиться?
Піти не обертаючись, може, хтось і вміє, але не я.
♥️🥺
Так
Я придумала дещо, але це треба дуже домовлятися з собою, щоб так вийшло, може бути навіть погрожувати собі)
Але перед цим пробачити і відпустити,
І розуміти, що те, що було - вже Ваше, цього вже ніхто не відбере.
Тож складіть бережно все в коробочку і діставайте, коли оті моменти, що хочеться занурюватися знов і знов
Десь в мене навіть і проза про це є, піду якось пошукаю її.
Дякую, що підтримали Лесін флешмоб)♥️
Це мило)