Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
Ловити натомість нікого не треба -
клин приземляється в душу,
гладить зсере́дини крилами ребра,
кисень в легенях ворушить:
/па́гони й стебла
вʼються до неба
тихо крізь мене
і пружно/.
Синички прекрасні птахи
Але ті про які ми говоримо, що в наших руках, рідко цінуються, бо надто легко даються
Я тут захопилась трохи і написала три кілометри роздумів, а тоді згадала, що мене ніхто не питав і, з Вашого дозволу, їх видалила)
Сподобалося Ваше рішення з ритмом, мені рідко вдаються якісь цікаві, то ж подобається, коли в когось виходить
Світлано, дякую за такі проникливі спостереження) Стосовно тих роздумів, що ви видалили - ви на всі 99 праві в тому, що потрібно цінувати абсолютно все, навіть саме найменше і, здавалось би, незначне Та вірш не зовсім про це. Тобто частково про це, але під іншим кутом. Журавлів теж не варто обділяти увагою, щоб їм не було сумно і самотньо. Вони теж хочуть почувати себе потрібними
Мрії - вершники, а коні - це вже мої дії по їх реалізації. Надіюсь, що ми в тандемі спрацюємось і ваше побажання здійсниться Дякую вам, що читаєте і коментуєте