Вдягнувши маску й трубку на лице,
Поринеш в світ незримих дивовиж.
Щораз чарує дух заняття це:
В блакиті вод неначебто летиш.
Обабіч риб невтомних косяки –
Ідуть з глибин до теплих побереж.
Здавалося б, на відстані руки,
Та ні одну із них не здоженеш!..
Встелила килимами камка дно –
Чатує між стеблин креветок рать.
І брили, що зі скель сповзли давно,
В траві цій знерухомлено лежать.
На них понаростала мідій тьма,
Є устриці та блюдечка морські –
По мушлях краби лазять крадькома,
Вночі ж снують чистинами пісків.
Якщо поталанить, у цих місцях
На очі навернеться й восьминіг,
Спіткати можна ската, гребінця –
Усіх, хто десь у товщах не заліг.
Лиш варто сторонитися медуз,
Хай часом їхня зовнішність манка,
Й на ріні пластувать, як жовтопуз,
Аби не стати враз на їжака.
В собі ховає море сонм прикрас,
Таїть водночас ласку, мир і лють –
Коли пірнеш тут з маскою хоч раз,
Повік не зможеш досвід цей забуть!..
13.VI.23 р.