Пані Євніка любила сонце,
Любила море і теплий пісок.
Гуляти в легкому платті безсоння
Вітер міняючи на пасок
Тонкої, манірної талії. Місто
Стелило їй площі гарячі до ніг
І никло під ковдру кімнатне світло,
Коли поверталась з нічних доріг.
Зранку пані любила каву,
Дивитись з тераси на берег морський,
Вдягатись в тоненьку зміїну засмагу,
Писати ходою хупавні рядки
Для тих, що дивились пожадливим поглядом.
Кутатись в сонце, в любовні спогади,
Писати жагучі, тремкі повідомлення
Прикріпляючи фото для мужа свого.
Вона вже давно, як помітила подив
З вілли на березі моря. І от
До неї підходить приємної вроди
Один із міністрів, палкий філантроп.
Він просить прийняти запрошення пані
Євніку, кличе на віллу її
На просто вечерю, і просто компанію
Скласти для нього. «Але чоловік»...
Подумки пані йому заперечує,
Подумки плеще в обличчя вино,
Подумки ляпас йому розпечений
Кидає наче в німому кіно.
І от завагітніла, наче Вірсавія
З моря вернувшись додому вона
Чекає на мужа, що от повернеться,
А мужа забрала з собою війна.
Неначе навмисно, подібно, як Урію,
Кинув на вірну погибель Давид,
Та тільки міністр не лазив у шкуру
Продажного друга. Ветхий Завіт
Звично, з амвону похитує пальчиком,
Та тільки жалоба тій пані гірка
Тепер я обтяжена, - думає, - хлопчиком,
Хай знає міністр про власне дитя.
І Євніка дзвонить до нього, стрічається,
В одному з готелів, в столиці і він,
Клянеться подбати про неї та сина,
Цілує їй руки обручці взамін.
А згодом дарує ключі від квартири,
І часом відвідує панну свою,
Що раптом народжує мертву дитину.
І горло стискає болюче: «Чому?.
Я знаю до біса подібних історій, -
Кидає подумки Євніка в плач, -
Та тільки мені виявляється Тора
Зійшла за науку, як древній палач».
Пані Євніка любила сонце,
Любила море і теплий пісок.
Гуляти в легкому платті безсоння
Вітер міняючи на пасок
Тонкої, манірної талії...
21.09.2022
