В обіймах річок двох красується Дворічна,
Причепурившись зеленню дібров.
Я вдячний долі, що зв’язала нас навічно,
Подарувавши мені, першу у житті, любов.
Ніхто не скаже, звідкіля вона береться.
Не просто зрозуміти - випадковість то, чи ні.
Коли її зустрінеш, то шалено серце б’ється.
Лише про неї думки, наяву і уві сні.
Очей блакитних не забути, що так чарували.
Хмільну солодкість поцілунків тих палких.
Коли, рука в руці, щасливі ми блукали
До сходу сонця, на цих схилах крейдяних.
З їх вишини здавалось в небі ми парили.
Поміж зірок, що в срібній мерехтять імлі.
Ті літні ночі стільки дивовижного таїли,
І наче ми удвох лишились на землі.
Дбайливо ложе ніч нам з трав духмяних слала.
Так гулко билися серця в дзвінкий тиші.
Любов свої нам таємниці відкривала
І відкликалась ураганом почуттів в душі.
І кожний раз, коли до рідних місць вертаюсь,
Спішу стежинами знайомими пройти.
Зустріти юну дворічанку сподіваюсь,
Моє кохання перше у житті.
17.11.2021 г
