Вода, як дзеркало, блищить,
У ній блакиттю сяє небо,
Ростуть вздовж берегів кущі,
Свою купають в річці зелень.
Між берегами на човні
Пливу сама, сама веслую,
І рвуться із душі пісні,
Хоча й на самоті сумую.
Любовно пестить борт човна,
Немов шовкова синя стрічка,
Й плюскоче радісно вода.
Коли пливу в човні по річці,
Мені співати до снаги
Пісні зажуреного серця.
Відлунюють звук береги,
Мелодія журлива ллється.
Вода, як дзеркало, блищить,
В ній темно-синє сяє небо,
З боків високі береги,
В човні – нікого, окрім мене.
«Вечірня вже зійшла зоря,
Гуляє з місяцем у парі,
Моя лиш радість за моря
Десь попливла у сивій хмарі» .
Мені співати до снаги
Пісні зажуреного серця;
Відлунюють звук береги,
Мелодія журлива ллється:
« Яка ж висока та гора,
Від неї вища кожна друга!
Яка ж тяжка в душі жура,
А в серці невимовна туга…»
04.08.2016
