***
Чи щось обірвалось ні сіло ні впало,
Чи просто стьмяніло, але не пропало?
Сумних почекалень заповнені зали,
Розлукою пахнуть холодні вокзали.
Годинника стрілки накручують кола,
Звикаєм потроху до слова «ніколи»,
Квадратів безвихідь по діагоналі
Поділена навпіл, - ми знали-не знали.
Із острахом глянем в колоїдне небо-
Зависло у висі – чого тобі треба?
Щось гупає в грудях безсонною ніччю,
Земля відліковує кроки сторіччя.
Загублені в просторі, гнані вітрами,
У кого спитати – невже то із нами?
І втримати хочем в долонях тремтячих
Кавальчики щастя минулого… Лячно.
