З чого почати… хто його знає…
Може з тих слів яких не вистачає
Чого чекав, чого хотів
Ворожий напад війною отруїв.
Вона як осінь…як пустеля без кінця…
Що простяглась від краю і до краю
Таке воно… оте життя
В якому ми останні роки проживаєм
Та не здаються наші почуття
Хоча від Бога маєм те що маєм.
Минулого уже не ворошу
Від нього ні тепла , ні ласки…
Свої пориви мовчанням придушу
Бо і в майбутньому не буде казки.
А ці вірші…просто осінній вітер настудив
Вони з’являються знову і знову
Пробач за несподівану розмову
Образити тебе я не хотів.
14.09.2023