Чепуриться осінь - так вже повелося:
Гарні очі в колір неба і руде волосся,
Й бордовий дуже личить, як нікому.
Іде плавно, співає пісню загадкову.
То тішить тихо шурхотінням листя,
То пронисеться швидко вітру свист,
Або чарує мелодія в мінор імлиста -
Такий вже різнобарвний в неї зміст.
Вистукують ритмічно каплі дощові,
Серпанком срібним вересень вкриває
Й тополі стали немов фігури воскові,
Жовтень золотом усе навколо обсипає.
І журавлі крильми малюють ключ,
Й прощаючись покірно відлітають,
Але любов до свого краю збережуть,
Бо щиро, по-справжньому кохають.
І осінь проводжає, пускаючи сльозу,
Небо знову затягнули хмари дощові.
А ти не плач, душе моя, тебе прошу,
... попри все тепло у серці збережу.
Сумую, і дуже-дуже хочу обійняти,
Ніжно пригорнутися хочаб на мить,
Літо щедре, весну квітучу дарувати,
Та під ногами осіннє листя шарудить.
Бо осінь розчісує своє руде волосся
Коли у небі журавлі. Так вже повелося.
