Я сприймав речі як космічні об’єкти,
і у кімнатах як на ландшафтах планет
обживався,
і виходив на вулицю у відкритий космос людей,
із ідей винаходив нові кращі галактики,
і там де закінчувався зміст цього всесвіту,
як папір під рукою,
привідчиняв віршованою філософією
доброї всемогутності
двері в інші…
Був тим поетичним науковцем
що створював з проміжкових станів
безкінечні комбінації прогресій становлень,
і в будь-яких ситуаціях
шукав метафізичні вирішення
та виходи до щастя.
І подібно до композиторської творчості,
словесними римуваннями,
писав звучання майбутньої краси.
Але, коли озирнувся,
на свої помилки,
і на шлях людства та світу –
з образ та страждань,
мук, і вбивств,
то побачив в них незграбних камінних велетнів,
що йшли за мною
(з тих що каменем на душі),
і я розвернувся, та повернув назад,
і як скульптор мови кинувся обтесувати їх словами,
та перероблювати,
на добрих велетнів пробачень,
на великих відшкодовувачів втрат,
задля рівноваги всесвітньої справедливості.
А незграбних ногонаступачів
переточував
на легкі та вишукані «па» балетних танцівників.
І закликав оточуючих бути поблажливими
до словесних прикрас,
котрі створював,
аж до визнання їх невинності.
І нерозсудливі попередні рішення,
тепер виходили в мене
одні – смішними веселунами,
другі – могутніми звернувачами горів
задля відбудов світобудов
всесвітнього добра.
Бо вирахував що без цих перетворень
всевідновлень доброкраси,
моя повнота щастя буде недосконалою,
і усім нам потрібні –
цінності та ідеали всесвітності!
