Ой, я заварю чайку собі
І в щасливі спогади порину.
Ой, не дам я приводу журбі
Душу затуманить й на хвилину.
Ох, любив заварювать чайок,
Ох, і чай духм'яний я заварював,
Коли промінь, наче сірничок,
Зрання небокрай уже розпалював.
Ой, чайок солодкий, запашний, -
Потихеньку душу він розпарював.
З ним і ранок не такий сумний, -
Чари щедро він свої роздарював.
Ой, я заварю собі чайку,
Коли можна розігнути спину.
Ох, люблю годину я таку,
Коли видно даль яскраво-синю.
Ох, багато той в житті втрача,
Хто чайок не любить на світанні,
І пташок він не почує ранніх,
Не побачить, як в просторах дальніх
Запалає золота свіча.
