Зомлів трикутний капелюх,
Як вітер простогнав,
Коли в негоду між ропух
На нього сів комар,
З далеких скель із серцевин,
Тряхнувши в бік крилом,
Він войовниче продзвенів
Над обраним житлом,
Злетівши вниз з солоних скель,
З солодкої віхи
На круп шляхетного коня
У час нічний лихий.
Пряди, пряди!:- коню співав,
Пенькам шукав зорю,
У нори ковдру постеляв,
Неначе кріт кролю.
Коли ж вернувся він до скель
І знов зайшов в шинок -
Вже інший лагідний в пітьму
Ропуху вів в танок…